Драгоманов Михайло (1841−1895) − історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч, лідер передової суспільно-політичної думки в Україні.

Походив із родини дрібних дворян, нащадків козацької старшини, де сповідували ліберальні погляди. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка –  мати Лесі Українки.

Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів “Старої громади” в Києві. Палкий патріот, знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов).  Уважав, що здобувши самостійність, українці посядуть достойне місце серед народів світу, бо відсутність незалежності “є головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу”.

У 1875 р. звільнений за політичну неблагонадійність (за доносом  русофіла М. Юзефовича, одного з ініціаторів “Емського указу”), емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню. Пізніше викладав у Софійському університеті. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проєкту – Русько-Української радикальної партії (1890 р.).

М. Драгоманову належить одне з провідних місць у розвитку української національної системи навчання й виховання XIX ст. Приділяючи велику увагу принципу народності у вихованні, М. Драгоманов відстоював вивчення рідної мови в українських школах, уважаючи її засобом розвитку естетичних почуттів, моральності й національної самосвідомості. Осмислене читання тексту рідною мовою, на думку вченого, сприяє розвитку уяви учня, глибини та самостійності мислення, а від цього значною мірою залежить його естетичний, моральний і духовний розвиток. 

Особливого значення в процесі формування особистості М. Драгоманов надавав усній народній творчості. Цікавими та актуальними є думки М. Драгоманова щодо виховного й розвивального значення поетичного слова в формуванні особистості.