Олесь Олександр (1878–1944) – український письменник, поет, драматург, перекладач, публіцист, представник символізму. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича. Позитивно ставився до соціально-національних руйнувань, викликаних падінням російської імперії, трагічно сприймав події громадянської війни. У 1919 р. опіняється за кордоном (Будапешт, Відень, Берлін, Прага). Еміграція стала трагедією життя Олександра Олеся. Основні твори: збірка “З журбою радість обнялась”, збірка “Княжа Україна”, драматична поема “Ніч на полонині”, драматичний етюд “По дорозі в Казку”. 

Творчість О. Олеся поділяється на два періоди: в Україні (1907–1918 рр.) та в еміграції (1919–1944 рр.). Перша збірка поезій О. Олеся вийшла у світ у 1907 р. у Петербургу під назвою “З журбою радість обнялась”. Вірші, що увійшли до збірки, були написані поетом під час його поїздки до Криму. У 1909 р. вийшла наступна збірка – “Поезії” (поет мав намір її назвати “Будь мечем моїм”, але цензура не дозволила), у 1911 р. вийшла третя збірка – “Поезії”.

У 1912 р. О. Олесь написав драматичну поему “По дорозі в Казку”. У 1914 р. вийшли “Драматичні етюди. Книга IV”, а в 1917 р. письменник видав нову книжку поезій, до якої особливу увагу привертає цикл “З щоденника”, наповнений урочистими інтонаціями, що передають його надії на виборювання національної самостійності України. В еміграції О. Олесь видав книги поезій: “Чужиною” (1919 р.), “Княжі часи. Минуле України в піснях” (1920 р.), “Перезва” (1921 р.), “Кому повім печаль мою...” (1923 р.) “Поезії. Кн. Х” (1931 р.).

Багато творів О. Олесь написав для дітей: “Ялинка”, “Поєдинок”, “Рак-рибалка”, “Вовченя”, “Іменини”, поеми “Грицеві курчата”, “Водяничок”; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками. 

Драму-казку “Микита Кожум’яка” поет написав за мотивами народної казки про богатиря-змієборця, який захистив рідну землю від лиха. Ця казка була відомою в Україні з часів Київської Русі і називалася в стародавньому літописі “Повість минулих літ”. 

О. Олесь працював і як перекладач – серед його кращих перекладів – казки В. Гауфа, “Пісня про Гайявату” Г. Лонгфелло.