Стилістичний експеримент

Прийом стилістичного експерименту виникає в тому, що на місці вжитих автором слів чи виразів конструкція встановлюється зі стилістичною новиною. Отже, можна глибше і повніше охарактеризувати стилістичні властивості (ознаки) компонентів найпершого (авторського) тексту та апробувати стилістичні можливості підставлюваних елементів мови. Стилістичний експеримент називається ще й “методом створення тексту з певною стилістичною настановою шляхом заміни слова, різних спроб підстановки інших слів на місце вжитого спочатку”. Великого значення застосуванню методу стилістичного експерименту надавали визначальні вітчизняні лінгвістики Л. Щерба, О. Пєшковський, Л. Булаховський.
У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору, зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, доки, нарешті, остаточно остаточного вибору. В усному мовленні на цих етапах пошуку елементи тексту не завжди наявні та менш важливі через його динамічність, ситуативність, безпосередність, непідготовленість, невимушеність і нефіксованість. У письмовому мовленні відчуваємо потребу зосередитись, бо фіксація (тексту) потребує початкової усної фіксації, тобто попереднього виконання в усній формі пошуку мовних одиниць для створення найбільш ефективного тексту відповідно до мети, призначення та умов спілкування. Мовці, які добре володіють літературною мовою, знають мовні засоби літературної мови, швидко відшукують потрібні мовні одиниці в процесі мови мовлення автоматично. Протест під час створення художнього тексту і вони можуть відчувати “муки слова”.
Пошук потрібного слова необхідний для наступної течії думки. О. Потебня про це писав так: “Кожного разу, коли нове з’явилося ще на пояснення раніше пізнане, із цього наявного запасу з’являється у свідомості потрібне слово. Воно шукає русло для течії думки»
. М. Коцюбинського “Intermezzo” сприймається читачами як живе, безпосереднє, непідготовлене, ні на кого не запрограмоване мовлення схвильованого, вкрай переповненого почуттями, чутливого, як струна, миття. Але ж у тексті немає зайвого слова. І те, що сказано і в прямому тексті, і в підтексті, і те, що взагалі не сказано, усе вмотивовано художньо-естетичним змістом твору, складає цілесну симфонію. 
Відомі чотири авторські редакції цієї новели. М. Коцюбинський у процесі роботи над текстом випускав зайве або невиразне, досягаючи точності слова, відповідності слова й образу. Простежмо це під час семантико-стилістичного аналізу новели М. Коцюбинського “Intermezzo”, зіставляючи першу та другу редакцію уривка новели “Intermezzo”, у якій змальовується спів жайворонків:
1. А з неба все сипле і сипле… Витрушує звуки з дзвіночків, струже металеві дошки і сипле стружки додолу… В небі ціли оркестри. Часом зривається звідти, як вогник, окремий звук і впаде на ниві червоною краплею.
2. А з неба все сипле і сипле… Витрушує звуки з дзвіночків, струже срібні дошки і все те кида додолу… Співають хори, грають в небі цілих оркестрів. Часом зірветься з неба яскравий звук і впаде між нивами червоним куколом.
У другій редакції прикметник “металеві” замінено конкретним, традиційно образнішим і зручнішим прикметником “срібні”, зникає тавтологічний вираз “сипле стружки”, замінюється форма теперішнього часу “зривається на форму” більшого часу для узгодження з іншим дієсловом “впаде”, нейтрально нейтральне слово окремий (звук) замінюється епітетом “яскравий”.
Подвійний образ: “звук як вогник” і “червоною краплею” замінюється одним і конкретним “червоним куколем” (квіткою).
Третя авторська редакція має такий вигляд:
3. А з неба сипле і сипле… витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки, сіє регіт на дрібне сито. А ось зірвався один яскравий звук і впав між нивами червоним куколом.
Нейтральне слово “звуки” замінено стилістично емоційним, інтенсивним душу (все найкраще). Введено новий акустичний образ “сіє регіт на дрібне сито”, випущено, очевидно, через художню невиразність вислів “все те кида додолу”. Знято підсилювальну структуру все, після чого вона може сприйматися і як зайнятий, уникнуто небажаної омонімії. Речення “Співають хори, грають в небіцільні оркестри”, на думку М. Коцюбинського, стало зайвим, бо є вже свіжий, художній образ “сіє регіт на дрібне сито”. Вираз, що позначав можливу і випадкову дію “часом зірветься… і впаде” замінено конкретно-результативним: “А ось зірвався… і впав”.