Гумореска

Гумореска – невеликий прозовий або віршований твір жартівливого змісту, що змальовує смішну пригоду чи рису в характері людини. Добродушний, лагідний сміх у гуморесці нерідко поєднується з елементами викривальної сатири. 
В українській літературі гумореска виникла в ХІХ ст., успадкувавши образи, мотиви, манеру викладу з народних анекдотів, оповідок, а також з вертепної драми, інтермедій, творчості мандрівних дяків. Початок цьому жанру в прозі поклав Г. Квітка-Основ’яненко, розробивши 2 типи гуморесок: як поєднання народного анекдоту й етнографічного нарису (“Салдацький патрет”) і як комічна імітація фольклорного жанру (“Пархімове снідання”). Обидва різновиди розвивалися й далі в українській літературі. 
Яскраві зразки використання анекдотів, бувальщин подали у своїх творах Ю. Федькович (проза) і С. Руданський (сатирично-гумористичні віршовані співомовки). Найвидатніший майстер цього жанру – Остап Вишня, який розробляв різні форми гуморесок з іронічно-пародійною манерою оповіді. У 40–60-х рр. поряд з прозовими гуморесками Остапа Вишні, Є. Кравченка, О. Ковіньки, М. Білкуна, В. Безорудька поширювалися віршовані види жанру. Здобули популярність гуморески С. Олійника, В. Лагоди, П. Глазового, В. Івановича, Д. Білоуса, та ін.