Діалектична єдність

Єдність змісту і форми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас є принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність єдності змісту і форми зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета.
Якщо за традицією конкретизувати єдність змісту і форми в літературі, то до змісту потрапляє зображений предметний і духовний світ (тематика, проблематика, ідейний пафос твору), які у творчому процесі структуруються у фабулі, сюжеті, композиції, мовних конструкціях, використаних і створених письменником. Письменник, пишучи твір, йде начебто від змісту до форми, остаточно “шліфуючи” її. Читач, навпаки, сприймаючи систему знаків писемної мови, через розуміння лексико-синтаксичних конструкцій, відтворення в уяві описаного світу (речей, предметів, людей, їх станів) рухається від зовнішньої форми через всі рівні будови твору до осягнення змістового ядра твору – “головної ідеї”. Умовність такого поділу очевидна, тому й зрозуміла трудність аналізу твору в єдності змісту і форми, як зрозумілі намагання структуралістів і постструктуралістів розробити інші процедури і поняття для проникнення у своєрідність і цілісність змісто-форми літературного твору, що виходить за межі міметичних принципів зображення. 

Діалектична єдність або ж головна бінарна опозиція твору – зміст і форма твору – основні складові частини твору. Зміст і форма завжди змагаються за домінування, але цілісний твір – це нерозривна єдність змісту і форми. Кожен зміст мусить знайти свою єдину, ніким не створену доти форму. Оскільки в мистецтві завжди існує безліч готових, уже створених форм, автор не може не скористатись ними. Але запозичена форма завжди переінакшить зміст на свій лад і знищить все особливе у змісті. Коли зміст, не знайшовши своєї форми, підпорядковує собі іншу, вийде тенденційний, моралізаторський, дидактичний твір. Коли ж форма підпорядкувала собі зміст, виправивши його на свій лад, виникає так званий формалістський твір, зовні наче бездоганний, але внутрішньопорожній. Коли зміст знаходить свою форму, утворюється високохудожній твір, де кожен елемент форми – змістовний (формозмістовна єдність). 
Кожен твір має зміст і форму. Цей поділ умовний, здійснюється в процесі аналізу для глибшого розуміння природи твору. До змістових чинників твору варто віднести все те, що існує у внутрішньому світі автора до реалізації твору: тема (у вигляді якогось життєвого досвіду чи фантазії), ідея (як оцінка життєвих явищ), фабула (як подія чи події, що викликали зацікавлення), конфлікт (життєва суперечність, протистояння, у якому бере участь автор чи спостерігає в житті), ліричний герой (сам автор у процесі переживання чогось), персонаж (який має прототип), пафос (бажання щось утвердити чи викрити), настрій тощо.