Мелодрама

Мелодрама – 1) у XVII–XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера; 2) із середини XVIII ст. – драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо та ін.); 3) різновид європейської драми XIX ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гостра інтрига, гіперболізоване зображення пристрастей (“сльозливість”), прямолінійний поділ героїв на “добрих” і “злих”. 
Як жанр драматургії бере початок у міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789–1794, суперечливо відобразивши собою потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість. В українській літературі XIX ст. побутово-етнографічні мелодрами писали І. Гушалевич (“Підгоряни”), С. Воробкевич (“Гнат Приблуда”), О. Суходольський (“Помста, або Загублена доля”) та ін. Елементи мелодрами наявні і в деяких п’єсах М. Старицького (“Циганка Аза”) та М. Кропивницького (“Дай серцю волю, заведе в неволю”). За поверховість характерів і змісту мелодрами гостро критикували І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамами іронічно називають недосконалі п’єси, у яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.