Епілог

Епілог, або постпозиція, – в античній трагедії й комедії – звернення до глядача хору (чи актора) в кінці п’єси (в ексоді, тобто заключному епізоді), у якому пояснюється задум автора, характер твору, значення подій, що відбулися; в драмі епохи Відродження (В.Шекспір, Д.Джонсон) – заключне звернення-монолог (інколи пісня), що витлумачує ідею твору; в епосі й драмі XIX–XX ст. – фінал, віддалений від основної дії тексту, підсумкова частина його, у якій коротко після завершення розв’язки і вичерпаного основного конфлікту повідомляється читачеві про долю героїв твору. Епілог – компонент композиції, покликаний відтінити домінанту в характерах, додати нову інформацію, авторську оцінку зображуваної моделі життя.

Епілог – заключна частина, що додається до завершеного художнього твору й не пов’язана з ним нерозривним розвитком дій. Епілог – коротка оповідь про те, що відбувалося з дійовими особами твору після закінчення основної сюжетної лінії, іноді додається оцінка зображуваному або напрям подальшого розвитку подій та долі героїв. Наприклад, В. Короленко в епілозі до повісті “Діти підземелля” так описує подальшу долю героїв: “Тибурцій і Валек зовсім несподівано зникли. Стара каплиця дуже потерпіла від часу. Ми з Сонею, а іноді навіть з батьком, відвідували цю могилу … виголошували над маленькою могилкою свої обітниці”.