Естетична цінність

Естетична цінність – здатність будь-якого явища, насамперед творів мистецтва, викликати естетичне почуття, давати людині духовно-інтелектуальну насолоду (втіху), збагачувати її внутрішній світ. Така здатність зумовлена якостями, властивостями, особливостями тих явищ, які їм притаманні і мають значення, смисл для людини. Естетична цінність художнього твору як цілісної структури відчувається читачами по-різному, але при цьому є один індикатор – естетичне почуття чи бодай емоційне зворушення, які виникають у кожного читача під впливом сприйнятого твору. Це зумовлюється, з одного боку, родо-жанровою, змістово-стильовою своєрідністю твору, а з другого – досвідом та наставлениям читача як реципієнта. Одні читачі спрямовують свою увагу на зміст твору, проблематику, фабульно-сюжетну верству його структури, і для таких читачів цінними є саме вони (елементи форми твору залишаються поза увагою, вони “невартісні”). Інші зосереджуються передусім на тому, як твір “зроблено”: стежать за композиційними зіставленнями, мовними бінарними опозиціями (їх “переливами”), втішаються поліголоссям, перетворенням тексту як знакової системи в текст-читання – усе це, об’єктивно існуючі в структурі твору, становить для них естетичну цінність Для цієї категорії читачів мистецтво слова – самодостатня вартість як словесна творчість. Існує третій тип реципієнта, який сприймає гармонію змісто-форми (чи відсутність такої) твору і для нього естетична цінність визначається суспільною вагою тематики-проблематики, психологічною переконливістю типажу, гостротою сюжету, вмотивованістю композиції, багатством мовних форм. Такий підхід до розуміння естетичної цінності може вважатися найбільш оптимальним.