Чепіга (Зеленкевич) Яків – (1875–1938) – відомий український педагог, психолог, методист, громадський діяч, учитель, автор “Проекту української школи” (1913 р.), один із активних учасників руху за створення національної школи в Україні, один із розробників основних документів про школу та організацію освіти в Україні, проректор і професор Вищого інституту народної освіти в Києві (ВІНО), науковий. співробітник Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП), автор наукових праць із проблем освіти й виховання, творець підручників для української початкової школи (буквари, читанки, задачники та методичні поради до них), методичних посібників для вчителів тощо.

У 1895–1919 рр. працював у школах Донбасу, завідував вечірніми курсами для дорослих у Луганську та ін. Після створення в Києві українського педагогічного журналу “Світло” друкувався саме в цьому журналі, став його постійним дописувачем. На сторінках часопису разом з іншими українськими педагогами Я. Чепіга порушував найактуальніші питання розвитку української освіти, створення національної школи в умовах антиукраїнської політики російського уряду. 

Важливим напрямом дослідження Я. Чепіги була педологія, дуже популярна на той час. На основі обґрунтованого аналізу праць видатного американського психолога С. Хола, німецького педагога В. Лая та ін. Яків Феофанович потребує побудови нової системи освіти й виховання, що базується на остаточному вихованні природи дитини. У 20–30-ті рр. ХХ ст. Я. Чепіга створив підручники для початкової школи, які мали кілька перевидань: читанку для першого року навчання “Веселка” (1921 р.), “Веселку” (друга і третя читанки після букваря, 1924 р.); побачив також світ підручник для дорослих шкіл грамоти. У співавторстві вчений підготував “Рухому хрестоматію української сучасної літератури” (1928 р.) – форму шкільної літератури, що виникла з огляду на прояв у шкільних бібліотеках через скрутне матеріальне становище шкіл достатньої кількості літературних творів. Багато творів українських авторів у хрестоматії надруковано вперше, чому в супроводі невеликих біографічних та автобіографічних нарисів, які мали допомогти підлітковим отримати виявлення про окремих художників слова і, що найголовніше, про соціальне обґрунтування, на якому змінилася їхня творчість. Після художніх текстів запропоновані запитання і завдання, викликані допомагають вчителеві “розбуркати й скерувати в належне річище дитячу критичну думку”.

У першій половині 30-х років учень написав цілу низку методичних посібників для вчителів початкових класів, серед яких були і присвячені розвитку методики читання: “Читання й робота над книжкою в першому центрі політехнічної школи” (1932 р.), “Методичні поради до роботи з читанкою першого класу” (1934 р.), “Буквар для шкільної грамоти” (1933 р.), “Методичні поради до букваря для шкіл грамоти” (1934 р.) та ін. Підручники та посібники Я. Чепіги відіграли велику роль у розвитку української освіти в першій третині ХХ ст., стали фундаментом подальшого підручникотворення для національної школи. Педагог визначив такі підходи до їх створення: написання рідною мовою; змістовність, доступність, логічність, неперевантаженість зайвим матеріалом; урахування психолого-генетичних особливостей дитини; єдність із навколишнім світом; широке використання краєзнавчого й народознавчого матеріалу; наявність запитань і завдань, які сприяли б формуванню самостійної думки учня; якісні ілюстрації, що будили б творчу думку дитини.

Ці підходи залишаються актуальними і для сучасного підручникотворення.