Вільне письмо

Вільне письмо – прийом інтегрованого розвитку критичного мислення, мовлення та емоційного інтелекту учнів. Прийом допомагає зібрати докупи свої думки через записування їх без зупинки. Для роботи виділяють 5–10 хв уроку. Протягом цього часу учень записує думки щодо визначеної теми, не відриваючи ручки від аркуша паперу чи зошита. До уваги не беруть помилки, стиль. Суть роботи полягає в тому, щоб допомогти учням зафіксувати свої емоції, не соромлячись їх.
Прийом вільного письма реалізується в такий спосіб:
1) учні отримують одне питання, що стосується суті всієї теми, проблеми, тексту (записати епізод, що найбільше запам’ятався, зазначити, чим саме; записати запитання, що виникло під час опрацювання матеріалу, але не було з’ясоване під час уроку; описати власне розуміння теми, поняття);
2) письмо в малюнках (учні намагаються намалювати те, що хотіли сказати під час опрацювання матеріалу);
3) речення з відкритою кінцівкою (учням пропонують завершити речення, початок якого читає вчитель).
Цей прийом можна використовувати на різних етапах уроку. Так, підбиваючи підсумок уроку, учитель роздає учням картки-опори з такими незакінченими реченнями:
– Я сьогодні зрозумів, що...
– Я на уроці навчився...
– Тепер я знатиму, що...
– Я замислився над тим, що...
4) записати текст своїми словами;
5) мовчазне письмо (обирають найбільш цікаву тема для дітей або матеріал, що потрібний у подальшій роботі для розв’язання проблем);
6) письмо в різних формах (обирають тему і по-різному описують, залежно від вибору адресата);
7) скласти резюме;
8) поділися думками;
9) п’ятихвилинне есе за опорними словами.
Есе як метод формування критичного мислення – це написання тексту в довільній формі. Використовують наприкінці уроку, щоб допомогти учням краще зрозуміти свої думки з вивченої теми і надати можливість учителеві краще зрозуміти, як діти засвоїли матеріал. Учитель просить учнів дати відповідь на певне питання і записати одне запитання, що у них виникло. Учитель може використати цей матеріал для планування наступного уроку.
Можна розпочинати наступний урок з есе, що написали учні на попередньому уроці. Це буде краще, ніж усне опитування, бо дає змогу визначити рівень засвоєння матеріалу кожним учнем. Завдяки есе учні глибше усвідомлюють проблему і власний внутрішній світ під час її розв’язання, розширюють та вдосконалюють кругозір, збагачують словниковий запас, удосконалюють усне і писемне мовлення.
Переваги цього виду роботи в тому, що учні працюють колективно, ураховуючи всі думки й обираючи кращі. Вони не зупиняються й не витрачають час на розділові знаки та шліфування окремих висловів, що дає змогу не загубити цікаву живу думку. Те, що пишеться легко, невимушено, підсвідомо, лине з глибини душі й серця, а не вимучується простим добиранням слів і висловів, позбавлених барв, обскубаних і вихолощених. Однак ця практика вимагає, щоб навчання письма містило низку циклічних процесів. Учитель має бути готовим не зважати на граматичні та орфографічні помилки, відкрито підтримувати того, хто пише – нехай не цілковито, але спочатку безумовно, щоб учні без остраху аналізували свої творіння. Нехай поверхнева структура цих текстів сповнена граматичних помилок, та потрібно дивитися глибше, усвідомлюючи сутність ідей, закладених у тексті.
Цей прийом надає значну увагу формуванню здібностей викладати свої думки на письмі. Прийоми, пов’язані з розв’язанням цієї проблеми, дають змогу організовувати, оформляти та ініціювати процес мислення учня, а отримані результати можуть бути матеріалом для діагностування вчителем цього процесу.