Лірика філософська

Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. 
Філософська лірика і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями філософської лірики є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності. Філософська лірика виявляється в різних жанрах: сонети, рубаї, газелі, есе, своєрідні етюди, вірші елегійного характеру тощо. 
В українській літературі 50–70-х XX ст. активно розвивався філософський сонет (М. Рильський, А. Малишко, Д. Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко (створюються вірші, генетично не пов’язані з традиційними жанровими формами). 
Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки – “Троянди й виноград” М. Рильського, “Мить і вічність” І. Муратова, “Дерево пізнання” Л. Первомайського, “Карби” М. Бажана. Тут важливу роль відіграє саме контекст.