Медитативність

Медитативність – це потік свідомості, який спрямовується прагненням розібратися в собі, у людях, у якомусь життєвому явищі (В. Стус “Палімпсести”). Медитативність спостерігалася в ліриці Л. Барановича, Г. Сковороди, особливо в поетів-романтиків (Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Л. Українки), символістів початку XX ст. (П. Тичини, М. Рильського, М. Зерова, Є. Плужника, В. Свідзинського, Б. Антонича, Л. Талалая) та багатьох інших. Може виявлятись у власне медитативності, у формі своєрідних психологічних етюдів з місткою кінцівкою (Л. Первомайський), нерідко репрезентує елегійні роздуми чи своєрідні пейзажні замальовки, що утворюють паралель з внутрішнім життям людини тощо.