Містерія

Містерія – служба, релігійний обряд на честь якогось божества. Зразком містерії є англонорманське “Дійство про Адама” (про гріхопадіння Адама і Єви), вбивство Авеля Каїном. Адам виступає у цій містерії простодушним флегматиком, чорт – хитрим казуїстом, Єва – жінкою, яка легко захоплюється. Містерія поєднує релігійне дійство, народний анекдот, фарс, співи і танці.
Вистави містерій організовували органи місцевого самоврядування. Виконавцями містерій були міські ремісники. У Франції містерії пізнього періоду з’явилися після 1450 p., їх називали циклічними. Найдавніша “Містерія Старого-завіту” нараховує 50 тисяч віршів, це 40 окремих п’єс. У них брало участь 243 актори, п’єса виконувалася кілька тижнів. У “Містерії страстей Господніх” А. Гребана брало участь 400 чоловік. Вистави відбувалися на вулицях, майданах, під час свят, ярмарків, вони виконувалися національною мовою.
У містеріях біблійні мотиви набували побутового характеру. Так, Ной поставав у образі бувалого матроса, а його дружина – сварливої баби.
Містерії використовували й історичні факти. У 1429 р. з’явилася “Містерія про облогу Орлеана” з історичними героями, серед яких Жанна д’Арк. Посилення комедійних і сатиричних елементів у містеріях викликало їх осуд, а згодом і заборону, у 1548 р. містерії були заборонені майже у всіх країнах Західної Європи.
В Україні драми-містерії ставили у XVII ст. Авторами містерій були М. Довгаленський (“Комічна дія”), Д. Туптало (“Комедія на день Рождества Христова”). Відомі анонімні містерії “Слово про збурення пекла”, “Царство Натури Людской”, “Мудрость предвічная”. У XIX–XX ст. з’являються твори, що використовують форму або назву жанру (В. Маяковський “Містерія Буф”), Т. Шевченко свою поему “Великий льох” назвав містерією. К. Гамсун написав роман “Містерії”.