Переказування
Термін з словника-довідника
Переказування (переказ) – це відтворення змісту прослуханого або прочитаного тексту оповідання, поезії, твору чи будь-якої статті.
Перекази класифікуються за такими ознаками:
– за способом виконання: усні й письмові;
– за відношенням до обсягу та змісту вихідного тексту: докладні й стислі, вибіркові, з додатковим завданням (творчі);
– метою виконання: навчальні, навчально-тренувальні й контрольні;
– за ступенем участі учнів у передачі змісту: колективні, напівсамостійні й самостійні;
– за складністю мовного завдання: з лексичним, граматичним, стилістичним навантаженням;
– за сприйняттям вихідного тексту: прочитаного, сприйнятого зором тексту; почутого, сприйнятого на слух тексту; сприйнятого на слух і візуально тексту;
– за ступенем ознайомлення з вихідним текстом: переказ незнайомого, тобто відтворюваного вперше тексту, і знайомого, відтворюваного раніше, відомого учням тексту;
– за типом мовлення: розповіді, описи, міркування.
У початковій школі найчастіше практикують докладний переказ, у процесі якого учні усвідомлюють і запам’ятовують до найдрібніших деталей зміст тексту для того, щоб передати його зі збереженням подробиць.
Методика навчання освітньої галузі “Мови і літератури”: термінологічний словник-довідник вчителя початкової школи / уклад.: Г.П. Волошина, Л.М. Роєнко. Умань Україна : Видавець “Сочінський М. М.”, 2016. 288 с.
Переказування
У методиці навчання мови й читання учнів передбачено переказ прочитаного в різних варіантах:
1. Докладний переказ, у процесі якого учні усвідомлюють і запам’ятовують до найдрібніших деталей зміст тексту для того, щоб передати його зі збереженням подробиць.
2. Стислий переказ передбачає також цілісне відтворення тексту, без подробиць і деталей, але зі збереженням найголовнішого, тому важлива роль під час підготовчої роботи до побудови стислого переказу належить логічному аналізу змісту прослуханого тексту, відмежуванню головного від другорядного, виявленню тих елементів змісту, які можна опустити без порушення його змістової цілісності. Під час підготовки до написання стислого переказу проводиться ретельна робота над планом і послідовністю викладу матеріалу, бо під час скорочення тексту можуть порушуватися логічні зв’язки, втрачатися основний зміст тексту, його ідея, спотворюватися тема.
3. Вибірковий переказ вимагає відтворення тієї частини тексту, яка відповідає конкретному запитанню, певній мікротемі. Вибірковий переказ може бути кількох видів: за запитанням чи завданням; переказ окремого епізоду; переказ за ілюстрацією. Перед вибірковим переказом учні читають або прослуховують текст. Учитель ставить їм запитання чи завдання для вибіркового переказу. Можна запропонувати учням перечитати чи повторно прослухати ту частину тексту, яку їм доведеться переказувати. Важливими в підготовці до написання вибіркового переказу є складання його плану, словникова й орфографічна робота.
4. Творчими слід вважати такі перекази, у яких не лише відтворюється текст, а й уносяться певні зміни, доповнення. Завдання для творчих переказів можуть бути дуже різноманітні: перестановка частин матеріалу, зміна особи оповідача, часових форм, введення описів природи, дійових осіб, оцінка вчинків дійових осіб, придумування зачину або кінцівки. Творчі перекази є перехідним етапом від переказу до твору.
Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за наук. ред. М.С. Вашуленка. Київ : Літера ЛТД, 2011. 364 с.
У процесі підготовки учнів до переказу ефективними методичними прийомами є такі: досягнення повного розуміння прочитаного; використання опорних слів; попередня активізація висловів, які точно, виразно характеризують персонажів; складання плану; пошук орієнтирів щодо побудови тексту. У переказі має бути збережений стиль прочитаного, послідовність подій.
Навчання переказу краще розпочинати з тексту, що має чіткий сюжет і обмежену кількість дійових осіб. Переказу передує зазвичай вибіркове перечитування з акцентуванням уваги на основних подіях. Слід брати до уваги, що молодшим учням буває складно розпочати переказ, рівномірно охопити весь зміст – вони багато уваги приділяють початку подій, а от чим ближче до закінчення, тим біднішою стає їхня розповідь.
Творчий переказ, на жаль, дуже рідко застосовується на уроках читання, хоча його розвивальні можливості досить великі. Можливо, причиною цього є обмежена кількість часу на уроці. Адже необхідно, щоб учні пройшли кілька сходинок, поки оволодіють, цим умінням. Ці сходинки передбачають: переказ зі зміною оповідача, переказ із зміною часу, подій, переказ із доповненням і продовженням тексту.
У 3–4-х класах на уроках узагальнення час від часу корисно пропонувати дітям стисло переказати текст який був прочитаний на початку теми (це добре розвиває смислову пам’ять).
Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах. Київ : Освіта, 2007. 334 с.
Переказування
Ефективним засобом розвитку вмінь висловлювати думки вважається переказ. Шкодить формуванню навичок зв’язного мовлення учнів недостатня увага до методики його проведення. Часто обмежуються лише тим, що спонукають тільки до запам’ятовування прочитаного і його відтворення. Не ставляться в процесі переказу завдання вживати потрібну лексику, образні вислови, змінення форми викладу. Недостатньо використовується творчий переказ.
Учитель має пояснювати недоліки у вимові, у доборі слів, творенні форм, побудові речень. Основним недоліком переказу є бідність мовлення (невиразність, схематичність). Усунення такого недоліку вчитель досягає змістовною роботою над мовними засобами, структурою речень до початку переказу.
Добір видів переказів визначається жанром твору та його змістом. У прозовому тексті широко застосовуються різні види переказу. Ліро-епічні твори можна переказувати. Не можна пропонувати для переказу ліричні вірші, бо порушується образність. Крім того, варто враховувати змістову сторону тексту: якщо в тексті багато описів, то застосовуємо словесне малювання, репродуктивний переказ; якщо в тексті багато діалогу, то доцільно застосовувати вибірковий стислий переказ, переводити пряму мову в непряму і т. п.
Коваль Г.П., Іванова Л.І., Суржук Т.Б. Методика читання : навчальний посібник. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009. 280 с.