Риторика

Риторика – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникло в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов'язковою дисципліною. До її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семивільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орації”, а викладачі – до розробок стилістики. на те, що риторика пізніше втратила своє первісне значення, тлумачилася в іронічному аспекті як мовлення зовні Привабливого, але внутрішнього змісту, вона мала вплив на художню літературу, зокрема на подальше вживання та вдосконалення стилістичних фігур, як-от анафора, епіфора, інверсія, еліпсис, паралелізм, умовчання, сполучниковість, риторичне питання, сформульоване не з призначення отримати відповіді, а для увиразнення поетичного мовлення (“Хто там співає тужливі пісні?” – В. Еллан), риторичне ствердження (“Так, я буду крізь сльози сміятися” – Леся Українка) або заперечення, як в іронічному анафорично-епіфоричному (симплока) вірші М. Вінграновського “До себе”:
Не люби свого сина від колиски його.
Не люби товариства від порогу його,
Не люби всього світу, себе не люби.
Не люби свого духу – домовину роби!