Мелодика

Мелодика як певне голосове оформлення інтонаційної структури речення характеризується складною модифікацією (видозмінами) фізичних показників, безліччю таких нюансів в основному тоні, які не піддаються вимірюванню слуховими якостями. Проте всі вони випливають із головних мелодичних ходів, змін, які реалізують зміст висловлювання. Вони доступні нашому слухові і від правильного їх відтворення залежить правильна передача змісту мовлення. Отже, читцеві треба досконало знати і вміти ними оперувати.
Головні мелодичні ходи (зміни) на слуховому рівні сприймання характеризуються підвищенням, монотоном (однотоном) і пониженням голосу. На письмі вони позначаються так:
1.    Мелодичне підвищення (висхідна мелодика) – стрілочкою, спрямованою догори над логічно виділеним словом (↗).
2.    Мелодичне пониження (спадна мелодика) – стрілочкою, спрямованою донизу над логічно виділеним словом (↘).
3.     Монотон (однотон) – стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом (→).
Такі позначки робимо не в будь-якому місці над логічно виділеним словом, а лише над наголошеним складом. На ньому переважно відбувається мелодична зміна – злам голосу. Таким чином, ми позначаємо одночасно і правильність словесного наголосу:
 ↗ → ↘
На дитячому майданчику / гралися двоє хлопчиків / і дівчинка.
Кожне мелодичне пониження свідчить про довершеність, закінченість думки. Усяке мелодичне підвищення свідчить про розвиток думки. Рівна, монотонна мелодика характеризує незакінчену або перервану думку, що потребує розвитку, завершення в наступних мовних тактах.
Вправи на розвиток умінь користуватися мелодикою мовлення
1. Візьміть будь-яке багатоскладове слово, наприклад “перелицьовувати”, і читайте монотоном, чітко акцентуючи кожний склад аж до наголошеного, а на наголошеному робіть певний злам голосу вниз, уверх чи в іншому мелодичному плані, і на такій самій висоті зламного тону дочитуйте всі інші склади. Послідовність вправ:

пе - ре - ли - цьо - ву - ва - ти... (монотон)
пе - ре - ли - цьо - ву - ва - ти... (висхідна мелодика)
пе - ре - ли - цьо - ву - ва - ти... (спадна мелодика)
пе - ре - ли - цьо - ву - ва - то... (спадно-висхідна мелодика)
пе - ре - ли - цьо - ву - ва - ти... (висхідно-спадна мелодика)

2. Аналогічно читайте однотактове речення, але в такому порядку, щоб кожного разу окреме слово завершувало зміст усієї фрази. Перед кожним читанням речення ставте запитання, на яке будете давати відповідь читанням.
Прийшла зима лютая. (Укр. нар. казка).

1)    Яка прийшла зима? – Прийшла зима лютая.
2)    Що прийшло люте? – Прийшла зима лютая.
3)    Чи прийшла зима лютая? – Прийшла зима лютая.

3.     У такій самій формі і послідовності читайте багатоскладове речення: 

Минуло Олексійкові / сім років (С. Баруздін).

1)    Чого саме сім минуло Олексійкові? – Минуло Олексійкові /сім років.
2)    Скільки років минуло Олексійкові? – Минуло Олексійкові / сім років.
3)    Кому минуло сім років? – Минуло Олексійкові /сім років.
4)    Чи минуло Олексійкові сім років? – Минуло Олексійкові/сім років.

4.     Фразу “Сьогодні сонячний день” або будь-яку іншу такого самого розміру, читайте, знайшовши відповідну мелодику до таких завдань: 

1. Метеорологічна констатація. 
2. Радісно, із захопленням. 
3. Замріяно. 
4. З гордістю, піднесено. 
5. Здивовано. 
6. З відчуттям тривоги та ін.

Мелодика вірша – яскравий прояв версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за В. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві.

Мелодика вірша – інтонаційна організація вірша, відтворення (в уяві чи вголос) емоційного темпоритму, закладеного в структурі твору. Мелодика вірша – один із стильових засобів віршованої мови, який посилює емоційно-смислові відтінки поетичного образу. Мелодика вірша відіграє важливу роль у композиційній організації поетичного твору. Схематично розрізняють три типи інтонування вірша: декламативний, наспівний, розмовний. До елементів мелодики вірша належать система питань і окликів, рима, асонанс, синтаксичні фігури (повтори, анафора), градація тощо.