Партитура твору
Термін з словника-довідника
Партитура твору – графічне відтворення звучання художнього твору. У партитурі позначають паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитура допомагає запобігти можливим помилкам у процесі читання твору.
Партитурні позначки допоможуть учителеві у процесі навчання учнів, особливо якщо треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок при повторному читанні (табл. 1).
Таблиця 1
Основні партитурні знаки
|
Знак |
Значення |
|
весна |
|
|
/ |
коротка пауза (раз і) |
|
// |
середня пауза (раз і, два і) |
|
/// |
довга пауза (раз і, два і, три і) |
|
↗ |
підвищення тону |
|
→ |
рівний тон |
|
↘ |
зниження тону |
|
засумувала |
пунктир під словом (словами) – для позначення уповільнення вимови |
Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.
Методика навчання освітньої галузі “Мови і літератури”: термінологічний словник-довідник вчителя початкової школи / ук.: Г.П. Волошина, Л.М. Роєнко. Умань Україна : Видавець “Сочінський М. М.”, 2016. 288 с.
Партитура твору
Урізноманітненню форм роботи над текстом сприяє опрацювання логічної партитури для виразного читання. Ця робота супроводжується смисловим аналізом: визначення логічного центру для тексту, найголовніших слів у реченні та його частинах, опрацювання інтонації. Усе це поглиблює усвідомлення тексту та готує дітей до виразного читання. Виразність читання забезпечується через аналіз прочитаного, коли діти зрозуміли образи та ідею твору.
Виразне читання тексту маємо здійснювати за опрацьованою партитурою (розбивкою). Це можливий спосіб введення роботи над виразністю читання в структуру уроку. Для опрацювання партитури виразного читання визначено таку послідовність:
1) з’ясування головної думки для тексту в цілому або частин, якщо текст великий;
2) знаходження логічного центру (найголовніші слова в тексті) в залежності від головної думки;
3) розбивка речень на мовні такти (ланки), визначення логічних пауз;
4) виділення логічних наголосів для речення (найголовніші за смислом слова), частин його;
5) визначення мелодики читання в залежності від місця логічного наголосу;
6) опрацювання інтонації читання.
Коваль Г.П., Іванова Л.І., Суржук Т. Б. Методика читання : навчальний посібник. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009. 280 с.
Додаткове джерело:
Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. 224 с.