Діалектна лексика
Термін з словника-довідника
Діалектизми – слова або словосполучення в літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. Діалектизми є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – картопля), словотвірними (веселиця, веселівка – райдуга), семантичними (босий кінь – непідкований, жолоб – ущелина в горах), фразеологічними (тиць, пиць – і розвиднілося, не приший кобилі хвоста). Окрему групу становлять діалектизми етнографічні – слова, що називають реалії, притаманні побутові носіїв окремого говору (кептар – одяг, колиба – курінь). Письменники використовують діалектизми в художніх творах із найрізноманітнішою метою, зокрема й для збагачення словникового нормативного фонду: “На обривистім спохові Чорної гори побачив Данко двох людей” (І. Франко); “Всі вони у розпуці, бо земля спісніла та не родить, а лише з’їдає мужицьку силу” (Марко Черемшина).
Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р.Т. Громʼяка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. Київ : ВЦ “Академія”, 2007. 752 с. URL: http://shron1.chtyvo.org.ua/Hromiak_Roman/Literaturoznavchyi_slovnyk-dovidnyk.pdf
Діалектна лексика
Діалектизми – слова, словосполучення, граматичні форми, фразеологізми, які належать місцевому говорові (діалекту), не входять у лексико-семантичну систему літературної мови, а в художній літературі використовуються для надання побутового регіонального колориту. Приклад: “Рано-рано да із трьох криніц водіци, Рано-рано да із трьох мажей соліци, Рано-рано да із сорока курок єєчок” (з весільної поліської пісні).
Білоус П.В. Вступ до літературознавства : навч. посіб. Київ : ВЦ “Академія”, 2011. 336 с.
Діалектна лексика є дуже важливим джерелом поповнення словникового складу української літературної мови. Сфера функціонування – художня література, де вона вживається для відображення місцевого побуту, колориту, для мовної характеристики героїв. Яскравий приклад – творчість І. Франка, В. Стефаника, Марка Черемшини, М. Коцюбинського, Лесі Українки, М. Стельмаха, О. Гончара.
Новий довідник: Українська мова. Українська література. Київ : ТОВ “КАЗКА”, 2008. 864 с.
Діалектизми – слова або інші елементи мови, властиві лише певному діалекту, ненормативні у літературному вжитку. Розрізняють фонетичні діалектизми (кирниця – криниця, Гумань – Умань); граматичні (співаєть – співає, я му ходити – ходитиму); лексичні, серед яких власне лексичні (вуйко – дядько, маржина – худоба), етнографічні (крисаня – різновид чоловічого капелюха, ковганка – вид посуду), семантичні (сон – соняшник, лавка – магазин). Діалектизми в розмовному мовленні є засобом вільного, невимушеного, повсякденного спілкування носіїв певної говірки (говору). У художньому мовленні – використовуються для відтворення місцевого колориту описуваного з усіма деталями та характерними властивостями побуту, звичаїв: У нас, знаєте, носять на кресанях [капелюхах] дорогі угорські когути [китиці з півнячого пір’я на капелюсі] (Ю. Федькович); Тужливо і протяжно лилися звуки вівчарської трембіти... (І. Франко); в прямій мові – для відтворення місцевого різновиду мови, створення мовної характеристики персонажа шляхом індивідуалізації чи типізації мови персонажів: – Нічьо! – потішала вона його. – Ти меш, сарако, вівчарити, я му сіно робити. Вилізу на копицю та й сиподивлю в гори на полонину, а ти мені затрембітай… (М. Коцюбинський); у фольклорних текстах – для надання розмовно-інтимного, невимушеного колориту оповіді: Ой мамуню, мамунцуню, ой та зголодніла, коби бульба колочена, то би-м попоїла (Народна творчість). У ролі поетизмів виступають лексеми виразно етнографічного характеру (мотив оспівування, возвеличення краси рідного краю в літературних творах): ...Знов вівчар веде отару плаєм, Файну пісню соловей співає... (В. Івасюк).
Основні лінгвостилістичні поняття і категорії : словник-довідник філолога / МОН України, Уманський держ. пед. ун-т ім. П. Тичини ; укл. І.І. Коломієць. 4-те вид., переробл. та доповн. Умань : ВПЦ “Візаві”, 2017. 272 с.