Шкільні драми

Шкільні драми – драматичні твори, які ставилися в шкільних театрах при духовних та світських навчальних закладах України з початку 17 до другої половини 18 ст. Протягом 16–17 ст. шкільні театри були поширеним явищем у різних країнах Європи. У багатьох статутах європейських навчальних закладів йшлося про шкільні вистави як обов’язкові. Шкільний театр був пов’язаний із предметом поетики і мав навчальну функцію, а також служив морально-дидактичному та естетичному вихованню. У Західній Європі із середини 16 ст. формувався новий стиль духовної драми. Вона спиралася на досвід середньовічної драми, що проявилося у використанні жанрів містерії, міраклю, мораліте, у розробленні релігійних сюжетів, у поєднанні в драмі “високого” (основна частина драми) та “низького” (в інтермедіях). Особливого значення шкільним драмам надавали в єзуїтських навчальних закладах, які були в багатьох країнах Європи, зокрема в Речі Посполитій.
Під впливом польських та західноєвропейських традицій шкільний театр розвивався і в Україні. Він пов’язаний із запровадженням в Україні школи слов’яно-греко-латинського типу (братські школи, колегіуми, Києво-Могилянська академія). Хоч український шкільний театр використовував досвід відповідного європейського театру, спирався на ті самі театральні жанри, розробляв подібні релігійні сюжети, проте в українських шкільних драмах поступово витворилася національна специфіка. Українські шкільні драми писалися віршами та були пов’язані з курсами поетики й риторики. Професори поетики були зобов’язані не тільки читати курс, але й писати драми і ставити їх силами студентів. Авторами більшості збережених драм є професори Києво-Могилянської академії, а також її випускники, які працювали за межами України. 
Драми називалися “комедіями”, “трагедіями”, “трагедокомедіями”. Між діями або сценами основної (серйозної) драми вставлялися інтермедії – одноактні п’єси комічного змісту з повсякденного життя. Українська шкільна драма була бароковим явищем, її зміст був ускладнений використанням алегорій, символіки. Вона, як і єзуїтська драма, використовувала музику, живопис, хореографію (пантоміму) та була видовищним явищем. Незмінним у серйозній частині шкільної драми був спів хору. У більшості драм хор виконував функцію допоміжного персонажа та брав участь у розгортанні фабули драми. Він роз’яснював події драми і віщував про майбутнє, засуджував і повчав, співчував персонажам, оспівував особу й події тощо. Такі функції хору нагадували античну трагедію. Під впливом шкільних різдвяних драм розвивалася народна вертепна драма. Шкільна драма підготувала ґрунт для розвитку української драматургії 19 ст.