Алчевська Христина (1841−1920) − видатна українська педагогиня. 

У 21 рік Х. Алчевська заснувала харківську жіночу недільну школу, яка здобувала першість на міжнародних педагогічних виставках. У 1879 р. була відкрита ще одна школа в с. Олексіївка, що на Катеринославщині. Освіту в школах, які відкрила Х. Алчевська, здобули понад 17 тис. осіб.

Х. Алчевська брала активну участь в роботі харківської “Громади”, популяризувала українську мову та творчість Т. Шевченка. У 1899 р. встановила перше погруддя Кобзаря на території власної садиби. За здобутки у педагогічній галузі в 1889 р. отримала відзнаку на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у Франції. Обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти. 

Х. Алчевська зробила великий внесок у підвищення ролі читання в системі народної освіти, разом із колективом учителів Харківської недільної школи створила методико-бібліографічний покажчик “Що читати народові?” (3 томи, 1884−1906 рр.). Х. Алчевська також писала для дітей оповідання, які публікувалися в журналі “Дитяче читання”. Унаслідок проведеної дослідницької роботи Х. Алчевська дійшла висновку, що художня література ефективно впливає на розвиток світогляду читачів, формування емоційної сфери, на їхню громадську активність.

Недільні школи поклали початок багатьом новим методам навчання. У школі Х. Алчевської знайшов застосування звуковий метод навчання грамоти, а також метод пояснювального читання. До програми недільних шкіл заборонялося включати як окремі предмети історію, географію, природознавство, літературу. Їх заміняли пояснювальне читання і бесіди з цих предметів, за допомогою яких учням повідомлялися загальноосвітні відомості з різних галузей знань. Це було прогресивним явищем. Великого значення в школі надавали літературним бесідам. З багатьох предметів були розроблені й апробовані програми бесід та методичні вказівки щодо їх проведення. Мета літературних бесід полягала в тому, щоб познайомити учнів з кращими зразками літературних творів, спостерігати враження від прочитаного, аналізувати важливі моменти творів, образи, описані події, ставити запитання, які б спонукали учнів до самостійного з’ясування ролі та значення дійових осіб розглянутих творів. 

Серед навчальних посібників, за якими передбачалось вести навчання, рекомендувалися найкращі: “Рідне слово”, “Дитячий світ” К. Ушинського, “Книги для початкового читання” В. Водовозова, “Буквар для спільного навчання читання” Д. Тихомирова та ін. На початку 1890 р. у Харківській недільній школі з’являється задум створення посібника для читання “Книга дорослих”. Мета цієї книги полягала у тому, щоб дати учням загальноосвітній матеріал з різних галузей знань, ввести їх у коло понять навколишнього світу, формувати в них інтерес і допитливість, сприяти моральному розвитку. 

“Книга дорослих” (І рік навчання) призначалась для учнів, які закінчили букварний період. У ній зібрані твори різних жанрів: прислів’я, вірші, народні пісні, байки, оповідання, нариси про мешканців і природу північних і південних країн, про ліс, гори, вітер, сонце, цикли нарисів за певною темою (наприклад, цикл з 3-х статей: “На чому люди їздять на землі?”, “Як люди навчилися плавати?”, “На чому літають люди в повітрі?”). Випуски “Книги дорослих” для другого і третього років навчання відрізнялися від першого. У цих випусках матеріал згрупований за розділами. Так, у II розділі – ботанічний, зоологічний, географічний, історичний, літературний; у ІІІ – географічний, історичний, фізики, хімії і технології, гігієни, основи законодавства, літературний. Методи на II та III році навчання були такі: пояснювальне читання, бесіди з максимальним використанням наочності. Крім викладацьких, передбачались вступні, повторювальні, закріплюючі, заключні бесіди. 

У Харківській недільній школі велась велика критико-бібліографічна робота. У школі було заведено правило, за яким під час повернення прочитаних книг до бібліотеки з учнями проводилися бесіди, метою яких було з’ясуванню рівня засвоєння і розуміння змісту книжки, виявленні вражень від прочитаного. Таким чином був вироблений метод вивчення читацьких інтересів, результати якого вилились у окрему книгу-покажчик для дитячого і народного читання “Що читати народові”. У книзі дається аналіз 4183 видань. Значне місце в ній займають твори українських письменників, насамперед І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, П. Мирного, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, І. Нечуй-Левицького, І. Карпенка-Карого, П. Грабовського, В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського. Не залишалася поза увагою й українська народна пісня.

Отже, у недільних школах складовою частиною системи навчання була критико-бібліографічна робота, організація позакласного читання. Головний результат позакласного читання вчителі вбачали в організації й проведенні змістовних бесід на матеріалі прочитаних книжок. Проводячи постійні бесіди, практикуючи практичні письмові роботи-відгуки з приводу прочитаного, з’ясовуючи ступінь засвоєння змісту творів, пояснюючи незрозуміле і допомагаючи зробити необхідні узагальнення, вчителі поступово розвивали розумові здібності, привчали учнів критично мислити, аналізувати прочитане, зіставляти його з навколишньою дійсністю.

Розроблені Х. Алчевською, вчителями її школи методи і способи позакласного читання, проведення літературних бесід, складання учнями відгуків на прочитані книжки, практика створення навчальних посібників, організації шкільного музею, влаштування виставок, вивчення і узагальнення досвіду, вдосконалення педагогічної майстерності вчителів становлять безперечний інтерес і нині можуть творчо використовуватись у роботі шкіл позашкільних закладів.